Ми іноді помираємо, самі того не помічаючи...

Ти помреш негадано, неждано.

Ти помреш, і люди ще помруть.

І засумують ті, що залишились,

Але нікого сльози не вернуть...

І смерть прийде, і позбирає душі,

І знищить час колись живі тіла...

Ти вже ніколи дихати не будеш.

Ти не відчуєш світла і тепла...

Життя яскраве, сповнене надії,

А смерть далека й нібито чужа...

Але зникають непомітно мрії –

Коса завжди підступніша ножа...

Вона завжди приходить непомітно...

Кістлява леді,... сіра і сумна.

Її хода легка і непривітна...

Вона не вірить в принципи добра.

Завжди похмура, і завжди безжальна...

Вона приходить вдень або вночі...

Вона приносить смуток і страждання.

У неї є від вічності ключі...

У смерті очі чорні і порожні,

У смерті очі згаслі і сухі...

Вона приносить роздуми тривожні,

В очах у смерті – наміри лихі...

Її коса приносить плач і горе...

Смерть пожинає долі і життя...

Для неї люди – урожайне поле,

Вона приносить морок і гниття...